Розділ 2 Повернення
Через п'ять років на шосе в Андепорті Аріель сиділа на задньому сидінні автомобіля, спершись на плече Еверетта.
— Еверетт, ти впевнений, що лікар, якого ти згадав, справді може вилікувати мою хворобу? — тихо запитала вона. «Чи здатна вона зробити мені операцію?»
У Аріель були проблеми з серцем. Протягом багатьох років Еверетт доклав багато зусиль, щоб вилікувати її.
Кілька днів тому лікарня Andeport General Hospital найняла доктора Меллі Шерман, відомого лікаря з-за кордону. Всі знали, що лікар молодий і фахівець своєї справи. Вона була експертом у проведенні операцій. Люди вважали її божественним хірургом у галузі медицини. Вона з легкістю виконувала навіть найскладнішу операцію та похвалилася стовідсотковим успіхом.
Еверетт упевнено кивнув Аріель.
Однак вона була трохи нещасною. «Ця жінка така молода», — скиглила вона. «Я не думаю, що вона достатньо досвідчена. Як вона може зробити мені операцію?»
Диплом лікаря чи досвід її не заважали. Але від самого її імені в Аріель закрутилося в животі.
Лікаря звали Меллі Шерман. Це нагадало їй ту суку, Мелісу Шерман. Аріель не могла не задуматися, чи це не просто збіг обставин.
Вони зійшли з шосе та виїхали на віддалену дорогу. Обидва здалеку помітили віллу біля підніжжя гори.
— Зачекай тут, — лагідно сказав Еверетт. — Я спочатку піду й подивлюся.
Коли Еверетт вийшов з машини, Аріель пішла за ним і стала біля машини, чекаючи, поки він повернеться.
Саме тоді з трави вискочив померанський шпіц. Воно дивилося на Аріель і захоплено виляло хвостом.
Аріель закричала від страху і штовхнула його по животу. — Геть із мого шляху, клятий пес...
Цуценя злякано заскиглило й побігло до своїх двох молодих господарів.
"Харлі..."
Раптом із куща вийшов хлопчик. Щойно пішов дощ, і його тіло було вкрите багнюкою. Він побіг вперед і поспішно тримав на руках пораненого собаку.
Пес впав на руки Мерріка Шермана і почав блювати.
За мить з куща теж вийшла дівчина. — Мерріку, що нам робити? — стурбовано спитала вона. «Харлі виглядає незручно. Він помре?»
Аріель подивилася на двох дітей перед собою і відчула щось знайоме, наче бачила їх десь раніше.
Перш ніж вона встигла щось сказати, вона почула холодний голос ззаду. — Що сталося?
Аріель негайно підбігла до Еверетта й кинулася йому в обійми. «Еверетт, собака гнався за мною і підійшов, щоб мене вкусити».
Меррік, який тримав собаку, розлютився, коли почув це. "Ти брешеш! Харлі ніколи не кусається. Він лише виляв тобі хвостом. Це наш дім. Ми можемо грати з нашим собакою, коли завгодно і де завгодно. Яке ти маєш право паркувати тут свою машину? Ти просив дозвіл?"
Малому було близько чотирьох років. Його обличчя було тендітним, як у ляльки.
Його яскраві очі палали гнівом. Він насупився й погладив собаку. Хоча він звучав як дитина, кожне його слово було раціональним.
Цікавість Еверетта розпалювалася, коли він дивився на хлопчика.
Йому дивно здалося, що він бачив цих двох дітей раніше.
Трохи подумавши, Еверетт прийшов до тями й обернувся, щоб поглянути на свого помічника.
Помічник підійшов, присів і подивився на двох дітей. "Мені шкода. У всьому ми винні. Будь ласка, віддайте собаку мені. Я відвезу її до ветеринара на лікування. Добре?"
Однак Меррік чинив опір. "Не треба. Це наш дім. Будь ласка, покиньте!"